Слово runa означає “таємниця” і походить від кореня “ховати, приховувати”. У сучасних мовах натяки на нього зберігаються в німецькому слові raunen - “нашіптувати”, латвійському runat - “говорити” або фінському runo - “вірш, заклинання”.
Руни — це магічні й алфавітні знаки, які використовувалися європейцями в давнину. Руни висікали на каменях або вирізали на дереві, їх зображеннями прикрашали зброю, посуд, писали заклинання над входом в будинок і на носах кораблів. Перші збережені зображення рун відносять до III ст. н.е., проте багато знаків мають більш давнє походження, беручи початок у магічних символів кельтських жерців-друїдів.
З часом зовнішній вигляд та значення знаків змінювалися. Довгий час вони служили тільки для магічних цілей і для гадання: стародавні кельти, скандинави і готи не знали писемності. Значення букв алфавіту руни придбали досить пізно, після вторгнення кельтів до Італії (IV ст. до н.е.). Від кельтів рунна грамота перейшла до німецьких, а потім і до скандинавських племен.
Різні племена створили різні модифікації алфавіту: так, на британських островах він складався з 33 букв, в німецьких землях - з 24, а в далекій Ісландії всього з 16 букв. Знавці рун були магами та лікарями; вони носили особливий одяг, навчали молодь та користувалися загальною повагою.
Кожна руна мала власне ім'я та пов'язувалася з певним божеством, предметом або явищем. Викладаючи руну з дерев'яних паличок або наносячи її зображення на березову кору або камінь, людина зверталася безпосередньо до тієї сутності, яку руна позначала, щоб вплинути на неї.
У наш час руни знову є досить популярними і часто використовуються ворожками та провидицями в ритуалах. Формули із рун використовуються для привернення уваги коханого, захисту, зцілення, зняття негативного впливу. Ефективність залежить від кількох факторів, таких як природні здібності ворожки, її теоретичні знання та досвід.
